У 8 классі школа стала для мене місцем, яке погасила моє бажання до малювання. На уроках художнього навчання змушували виконувати те, що не хотілось. А згодом у мене і часу не вистачало почати нову роботу, бо я стала командиром класу, президентом школи та завжди була відмінницею.
Цей період завершився взимку, коли тато привіз диво машину «фотоапарат». Спершу я боялась її, бо не знала жодної кнопки, а їх було дуже багато. Згодом виявилось, що мій тато подарував мені можливість займатися тим, про що я мріяла. Я зрозуміла, що фотоапарат- це мій час, бо я можу швидко створювати шедеври.
Через рік мої звичайні роботи перейшли у фотосесії для друзів, які дізналися про мою «чудо машину». Кожне фото я робила боязко, але знайомим подобалося, і це кожен день мене підбадьорювало та надихало . Навіть школа почала приносити мені задоволення, бо я могла показати себе ,роблячи фоторепортажі для шкільного сайту.